Чорний квадрат українця Малевича

Казимир Малевич, один із першозасновників світового авангарду та нових напрямків в абстрактному мистецтві - супрематизму та кубофутуризму – завжди вважав себе українцем.

За право називати Малевича своїм претендують відразу три країни: Україна, Польща та Росія. Але важливо, що в анкетах, зокрема у графі "національність", Малевич писав про себе "українець". Тобто сам художник вважав себе українцем.

Казимир Малевич народився 23 лютого 1879 року в Києві. Він був першим з 14 дітей родини. У дитинстві Казимир нічого не знав про малювання. Одного разу він побачив полотно - портрет дівчинки, яка сиділа на лавці та чистила картоплю. Полотно залишило незабутнє враження у його пам'яті. З того часом Казимир став виявляти інтерес до малювання. До 17-ти років художник неодноразово переїжджав і жив у різних містечках і селах України.

Часті переїзди були пов'язані з роботою батька – інженера цукрового виробництва. У дитинстві Малевич устиг пожити на Поділлі, Чернігівщині, Харківщині. Художник не раз згадував, що величезний вплив на його творчість справило життя в українських селах. Він допомагав розмальовувати печі, мазати глиною підлоги, малювати на стінах візерунки. Ці нескладні побутові заняття були для нього мистецтвом. Талант художника відкрився у Малевича вже у 17 років.

1895 року Казимир переконав батька дозволити йому вступити до Київської художньої школи, у якій він устиг провчитися лише рік, бо сім'я переїхала до Курська. Після переїзду, Малевич продовжив займатися живописом, паралельно поєднуючи захоплення з роботою кресляра в Управлінні залізниці

У 1899 році Малевич одружився з донькою курського пекаря Казимирі Зглейц. 1901 року у Казимира та Казиміри народився первісток - Анатолій (помер у 15-річному віці від тифу). А 1905 року у них народилася дочка Галина. Незабаром Малевич, залишивши дружину та дітей у Курську, переїхав до Москви. Переїзд викликав розкол в сім'ї: Казимира не поділяла творчих планів чоловіка та вважала його творчість несерйозним заняттям.

Спроба Малевича домогтися успіху у Москві зазанал провалу. Його прохання про прийом до Московського училища живопису, скульптури та архітектури відхилили. Він подавав документи в училище ще кілька разів, але  кожного разу отримував відмову.

Повертатися до сім'ї Казимир не хотів. Він найняв у художній комуні в Лефортово недорогу кімнату, де прожив півроку.

1907 року відбулася перша експозиція імпресіоністських робіт Малевича, де він знайомиться з художниками Василем Кандинським, Давидом Бурлюком, Михайлом Ларіоновим й Іваном Клюні. З того часу вектор творчості Малевиче змістився у бік авангарду.

Коли гроші закінчилися, Малевич повернувся до родини. Згодом сварки між подружжям почастішали, і, врешті-решт, Казимира пішла від чоловіка. Коли Малевич приїхав за своїми дітьми у Мещерське, то виявив, що вони живуть у завгоспа Михайла Рафаловича. Саме тай художник і познайомився з донькою завгоспа Софією Рафалович, і 1909 року вони взяли шлюб.

Софія підтримувала бажання Казимира займатися творчістю, брала на себе побутові проблеми і приносила основну частину заробітку родини. Казимир же вдосконалював своє вміння малювати. У 1925 року Софія померла, залишивши Казимира з 5-річною донькою на руках.

Ідея написання знаменитої картини «Чорний квадрат», за визнанням самого автора, прийшла до нього ще 1913 року, під час роботи над оперою «Перемога над сонцем». Саме тоді допитливе око авангардиста зуміло розгледіти глибокий сенс у повністю закрашенном чорному полотні завіси сцени. За задумом Малевича, картина, написана 1915 року, повинна була стати частиною триптиха. На додаток до неї автор планував написати твори під назвою «Чорний круг» і «Чорний хрест».

Однак пізніше Малевич відійшов від живопису, і повністю занурився у наукову діяльність, зайнявшись теоретичним описом основ модних течій авангардизму.

Мешкаючи у Росії, Малевич писав, що його тягне до Києва: "...мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам'яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту."

Показаово, що свої наукові праці Малевич писав українською мовою.

Перша персональна виставка художника "Казимир Малевич. Його шлях від імпресіонізму до супрематизму" відбулася у грудні 1919 року. Друга - 1923 року і присвячувалася 25-річчю творчої діяльності.

1927 року художник втретє одружився. Цього разу його обраницею стала українка Наталія Марченко, яка була молодша за художника на 23 роки. Дружина повністю розділяла погляди на життя митця, і до кінця його днів залишалася з ним поруч.

Тоді ж Малевич почав подорожувати з виставкою іншими країнами. Під час візиту до Німеччини він отримав офіційний лист з СРСР з вимогою повернутися. У зв’язку з цим Малевич поспіхом написав заповіт на випадок "смерті або постійного позбавлення волі".

Низку своїх робіт він залишив на піклування архітектору Гуго Херінгу та родині фон Різен. Практично усі картини Малевича, що залишилися у Німеччині, збереглися до наших днів у Амстердамському міському музеї. Зникли лише під час Другої світової війни близько 15 полотен.  

Того ж року він переїхав до Києва і збирався залишитися там назавжди. Проте тут почалися справжні репресії проти інтелігенції ... Його, як й інших професорів, які мали дореволюційну освіту, звільнили. Почався тиск і переслідування, які змусили Малевича повернутися до Росії.

Важливий факт у біографії Малевича: він єдиний український художник, який відображав на той час у своїх роботах Голодомор в Україні. Цій трагічній сторінці життя українців була присвячена ціла серія робіт художника. Наприклад, на картині "Де серп і молот, там смерть і голод", олівцем зображені три фігури, риси обличчь яких замінені серпом і молотом, хрестом і труною.

У зв'язку з постійними переїздами, 1930 року Малевича звинуватили у шпигунстві та взяли під варту. На щастя, це непорозуміння швидко вирішилося, і буквально через кілька місяців художника випустили на свободу та навіть дозволили організувати виставку у Третьяковській галереї. Але оскільки багато картин залишилися за кордоном, то художнику довелося відтворити свої роботи різних періодів.

Недовіра влади до Малевича зростала. Його персональну виставку, яка відбувалася у Києві з лютого по травень 1930 року, влада жорстко розкритикувала. Восени 1930-го його звинуватили у антирадянській пропаганді та посадили до ленінградської в'язниці. Друзі Казимира допомогли ому звільнитися звідти у грудні того ж року.

Казимир Малевич помер 15 травня 1935 року у Ленінграді. Основною причиною смерті став рак передміхурової залози, діагностований у нього за два роки до смерті. Ще за життя відомий авангардист у подробицях описав бажану процедуру власного похорону. Урну з прахом Малевича закопали під його улюбленим дубом у селі Немчинівка, а над місцем поховання встановили символічний монумент - чорний мармуровий квадрат.

У цілому, творчий доробок художника досить оптимістичний та яскравий. Однак серія робіт на кордоні 32-33-х років моторошна та трагічна. У низ багато трун, хрестів, снопів, почорнілих людей. Нажаль, в Україні робіт Малевича мало ... Його останній автопортрет зберігається у приватній колекції у Києві.

А більшість робіт художника, що дійшли до наших днів, виставляються у найпрестижніших музеях і галереях світу.