Український «Ікар», який не повернувсь на батьківщину (ФОТО)

«Я українець і цим горджусь», - відповів Серж Лифар Шарлю де Голлю на пропозицію взяти громадянство Франції.

Багато критиків намагалися розгадати феномен Сержа Лифаря. Те, що він став танцівником екстра-майстром, можна назвати неймовірним зигзагом долі. Адже вчитися танцювати він почав досить пізно, у 14 років.

Серж Лифар (фр. Serge Lifar, справжнє ім'я - Сергій Михайлович Лифар) народився у Києві, 2 квітня 1904 року, у заможній родині чиновника,  яка мала козацьке коріння. 

Одного разу побачивши урок класичного танцю, хлопець відчув, що балет - його покликання.

Пропри те, що педагог Броніслава Ніжинська спочатку дала Сержу жахливу характеристику, вважаючи його «неперспективним», - наполегливі репетиції, тренування, фантастична закоханість у балет дали свої прекрасні паростки.

У 1922 році 18-річний Лифар практично без грошей добрався до Парижа. Тут він знайшов антрепренера «Російських сезонів» Сергія Дягілєва та, вививши наполегливість, зумів довести, що може принести користь трупі.

Завдяки наполегливій роботі над технікою та виразністю танцю, Сержа Лифаря почали називати зіркою «Російського балету», проте сам артист завжди вважав себе українцем.

1929 року розквітнув талант Лифаря вже як хореографа, коли після смерті друга і наставника, талановитому киянину довелося взяти на себе досить важку місію та очолити балет «Гранд-Опера» у Парижі, поєднавши в одній особі три посади - головного балетмейстера, хореографа і ведучого танцівника. Згодом цей крок багато біографів танцівника називатимуть кроком відчаю.

Більше 25 років Лифар буквально жив у «Гранд-Опера», де працював солістом, хореографом, педагогом. По суті, йому довелося відроджувати французький балет, який протягом тривалого часу був законодавцем моди. Але на початку 20-го століття панував Імператорський балет, який був пов'язаний з ім'ям легендарного Маріуса Петіпа. Однак Серж, об'єднавши молодих ентузіастів, репетируючи по вісім годин, зумів створити талановиту трупу.

Однією з вершин творчості майстра став балет «Ікар» в 1935 році. Під керівництвом талановитого українця у «Гранд-Опера» створено понад 200 балетних вистав,

Творча спадщина Лифаря величезна - це і постановка балетів «Сюїта в білому», «Вакх і Аріадна», «На Дніпрі», «Ікар», «Олександр Великий», «Шота Руставелі», «Франческа да Ріміні», «Федра», «Міражі», «Ранкова серенада». Крім цього, творчий доробок майстра налічує більш 200 балетів,  25 книг з теорії танцю та багато картин, які вийшли з під його пензля.

1947 року Лифар заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 року вів курс історії та теорії танцю у Сорбонні, обіймав посаду ректора Університету танцю, був професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.

1958 року Лифара несподівано звільнили «Гранд-Опера». Для великого балетмейстера це стало потрясінням. Він довго не вірив, боровся, але все марно...

Порятунок Лифар знайшов у живописі, яким захоплювався давно, але професійно взявся за нього після звільнення з театру.

Лифар дружив з багатьма художниками, зокрема, Паблом Пікассо, Жанам Кокто, Кассандром, Марком Шагалом.

У 1972-1975 роках виставки картин Лифаря відбувалися у Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції та користувалися великою популярністю. Проте сам майстер досить стримано ставився до свого захоплення.

Великий киянин залишив після себе більше сотні оригінальних картин і малюнків, в яких основний сюжет - балет, руху, драматургія танцю.

Лифар ще за життя був нагороджений багатьма нагородами від різних держав. Він був кавалером вищих нагород Франції - ордена Почесного легіону і ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої нагороди балету - «Золотого туфельки» і премії «Оскар», нагороджений Золотою медаллю міста Парижа.

Показово, що коли президент Франції Шарль де Голль вручав Лифару орден Почесного Легіону і запропонував майстру французьке громадянство, великий киянин здивував його відповіддю.

«Я українець і горжусь цим», - підкреслив Лифар.

Помер Серж Лифар 15 грудня 1986 року в Лозанні після важкої хвороби.

Поховали великого майстра танцю на кладовищі Сент-Женев'єв де Буа, а на могильному пам’ятнику, зідно з заповітом викарбували: «Серж Лифар з Києва»