Серед багатьох українських політичних партій, чия програма зводиться до банального «за все хороше проти всього поганого» є і партія «За життя», очолювана народними депутатами України Вадимом Рабиновичем та Євгеном Мураєвим. Хоча засновниками політсили і є ці двоє, у більшості обивателів, «За життя» асоціюється все-таки з Вадимом Рабиновичем, чому сприяють постійні гучні заяви по всіх більш-менш значущих приводів і медійна «розкрутка» Рабиновича

Вадим Рабинович свій талант телеведучого і експерта демонструє відразу на кількох українських телеканалах: у програмі «Хто кому Рабинович» на телеканалі «112 Україна» він коментує ключові події тижня і відповідає на запитання телеглядачів; на телеканалі NewsOne веде програму «За життя», однойменну назву політичної партії; виступав ведучим в проекті цього ж канал «Суб’єктивні підсумки тижня», в якій провідними стають різні політичні діячі України.

Вадим Рабинович: «життя» після «Центру»

Політична партія «За життя», чиїм «обличчям» встиг стати Вадим Рабинович – не новачок на політичній арені України, але помітне місце змогла зайняти лише за останні 2 роки, до 2016 року будучи відомою хіба що політичним оглядачам під назвою «Центр».

Партія «Центр» була зареєстрована в 1999 році, але особливого впливу і інтересу до себе не приваблювала, будучи якимось придатком Партії регіонів, якщо не по суті, то із займаної позиції і виступаючи в ролі дуже «молодшого партнера» на виборах у виборчих блоках, наприклад, у блоці «Не так» у далекому 2006 році.

Навесні 2014 року головою «Центру» був обраний Вадим Рабинович, тоді ж прийняв участь в президентських виборах як самовисуванець. Він тоді набрав 2,5% голосів виборців. На позачергових виборах до ВР восени 2014 року Рабинович не став спокушати долю і влившись разом з тоді ще «Центром» в «Опозиційний блок» (ПРО) пройшов у парламент за списками останнього, проте через 2 роки виходить з його складу і створює спільно з ще одним вихідцем з ПР, нардепом Євгеном Мураєвим новий політпроект – партію «За життя». Власне, «новою» партією назвати не можна – вона просто змінила назву з «Центру», при цьому главою Секретаріату політпроекту став екс-голова «Центру» Віктор Головко.

Вадим Рабинович: популізм – наше все

Змінивши назву, політичний проект Вадима Рабиновича та Євгена Мураєва став дуже помітним на українській політичній карті, чому сприяв тотальний популізм лідера партії.

Всього за кілька років Рабинович досяг сумнівного звання одного з головних популістів України, склавши гідну конкуренцію в цьому сенсі визнаним в Україні майстрам порожніх обіцянок в особі Олега Ляшка та Юлії Тимошенко.

Політсила Рабиновича оперує популістськими гаслами, які у нас дуже люблять. Зокрема, наполягає на скасуванні посади президента і перетворення України в парламентську республіку; закликає, щоб партійні лідери після перемоги на виборах відмовилися від державних постів і стежили за виконанням передвиборних обіцянок (за невиконання яких слід ввести кримінальну відповідальність); обіцяє, що за допомогою програми «100 кроків» (її нібито розробили провідні економісти світу і партія «За життя») Україна через кілька років буде в лідерах зростання економіки.

Рабинович таврує ганьбою парламентаріїв, які, володіючи багатствами, «користуються всілякими пільгами на проїзд, беруть компенсації за проживання, піднімають собі зарплати тощо». Він упевнений, що «літати, їздити, знімати номери в готелях потрібно виключно за свій рахунок».

Серед інших «цукерочок» лідер партії «За життя» обіцяє «дозволити все, що не заборонено законом, вивільнити бізнес, прибрати податки у сферах нових технологій хоча б на 2 роки, робити все, щоб люди стали багатшими».

З останніх найбільш яскравих заяв Вадима Рабиновича, явно з прицілом на виборчу кампанію до ВР – скасувати всі «лжереформи» прийняті нинішнім парламентом, насамперед освітню, медичну і пенсійну, і не допустить дозволу вільного продажу землі.

Анітрохи не сумніваючись в успіху, лідер партії «За життя» обіцяє після приходу до влади побудувати в Україні Швейцарію або Арабські Емірати, причому зробити це буквально за рік.

«Нам потрібен буквально рік, щоб піднятися з колін і рвонути вперед. І нічого такого екстраординарного нам робити не потрібно. У нас є закони, які потрібно довести до розуму. Наприклад, щоб заснувати підприємство, ти повинен йти за дозволом до того, хто часто не має ніякого відношення до підприємницької діяльності. Всі гроші потоком в країні йдуть до тих, хто «кришує», а не до тих, хто виробляє. Якщо ніхто не може відкрити справу, боячись, що завтра ця беззаконна система справа відбере. У такій системі ми приречені. У нас є потенціал, сили, можливості, але поки немає впевненості в собі. Ми повинні стати «Швейцарією» у Східній Європі», – заявив Вадим Рабинович в ефірі авторської програми «Хто кому Рабинович» на телеканалі «112 Україна».

Вельми гучною виявилася і заява про внесення Вадимом Рабиновичем у квітні 2018 року в суд Ніцци 400 тис. євро застави, щоб повернути народу України віллу одного з лідерів «Опозиційного блоку» Сергія Льовочкіна вартістю 40 млн євро. Гроші політики нібито взяв з продажу своєї землі.

Втім, крім слів з екранів телевізорів лідер партії «За життя» підтверджує їх і деякими справами, наприклад, акціями протесту близько НБУ за відставку голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої або в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун.

Старий-новий Вадим Рабинович

Варто зазначити, що подібний махровий популізм дає свої плоди і партія «За життя» не сприймалася насамперед як серйозний конкурент – за даними соціологів впевнено входить в список партій, яким під силу подолати бар’єр у 5%.

Так, дані дослідження, проведені Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в травні свідчать про те, що «За життя» має рейтинг 8,1% випереджаючи Радикальну партію Олега Ляшка (7,9%), Блок Петра Порошенка «Солідарність» (7,8%), «Самопоміч» (5,1%), а також партію «Слуга народу» (5%).

Стрибок рейтингу партії з 2016 року експерти пояснюють багатьма факторами: насамперед яскравим характером самого Вадима Рабиновича, його майстерністю розмовного стилю, вмінням говорити те, що і як подобається електорату. До того ж, незважаючи на те, що він у політиці не новачок, раніше особливо не був помітний і тому відноситься до «нових» облич для більшості українських виборців, попит на яких після 2014 року тільки зростає, оскільки навіть багато «нових» облич виявилися нітрохи не краще «старих».

Нарешті, спрямованість «посилів», виконаних лідером «За життя» більш всього відповідає сподіванням протестного електорату, зосередженого на Південному сході України, що явно робить його конкурентом «Опозиційного блоку» і дозволяє експертам заявляти, з одного боку, як про певну керовану опозицію, яка повинна відбирати голоси у «Оппоблока», з іншого – як про чи не нового представника інтересів Росії в Україні замість екс-регіоналів.

Втім, не менш важливою складовою успіху «За життя» та особисто її лідера експерти вважають і медійну активність останнього, представленого на колись належав самому Рабиновичу, а тепер його побратим по партії нардепа Євгена Мураєва та каналі «112 Україна», де у політика виходить авторська програма «Хто кому Рабинович».

Вадим Рабінович: відсидка і подвійне громадянство

Незважаючи на всі спроби лідера партії «За життя» Вадима Рабиновича уникати скандалів, йому це вдається далеко не завжди.

Ще в радянський час Вадим Рабинович отримав 14 років позбавлення волі за розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах, це був його другий арешт за тією ж статтею – в перше у слідства не знайшлося доказів, причому під час «відсидки», нібито був завербований КДБ.

У 90-х Рабинович стає українським представником австрійської фірми «Нордекс». Репутація президента «Нордекса» вихідця з СРСР Григорія Лучанського, як голови «російської мафії», негативно позначилася і на репутації Рабиновича. Паралельно став співзасновником майбутнього телеканалу «1+1», частку в якому потім продав, так що любов до медіа у політика – давня.

У 1999 році Служба безпеки України заборонила Рабиновичу в’їзд в країну строком на 5 років. Згідно з повідомленням прес-центру СБУ, рішення було прийнято у зв’язку з отриманими відомостями про причетність громадянина Ізраїлю Рабиновича «до діяльності, що завдає значні збитки українській економіці, і в інтересах забезпечення безпеки країни». Насправді політик тоді нібито був причетний до торгівлі зброєю, щоправда до суду справа так і не дійшла, а заборону скасували.

З тих пір Вадим Рабинович відзначився хіба що як власник ФК «Арсенал», який, власне, при ньому ж і збанкрутував.

Але вже в 2017 році про Вадима Рабиновича заговорили знову в негативному для нього сенсі.

Так, у листопаді 2017 року блогер Василь Крутчак опублікував документи, згідно з якими у Рабиновича, відправленого в Ізраїль у 1994 році, є ідентифікаційний код, який може мати лише громадянин Ізраїлю, то виходить, ось уже 24 роки як лідер партії «За життя» має подвійне громадянство, як Давид Рабинович.

У травні 2018 року затятий опонент Рабиновича і конкурент на ниві популізму нардеп Сергій Каплін опублікував відповідь Міністерства внутрішніх справ Ізраїлю, з яких випливало, що Вадим Рабинович має ізраїльське громадянство.

Втім, українських політиків подвійним громадянством не здивувати, хоча це і може стати підставою для втрати депутатського мандата як у випадку з радикалом Андрієм Артеменко.

Вадим Рабинович: півмільйона гривень від рекетира

Але є у лідера партії «За життя» і досі знайомі, від яких явно попахує кримінальним душком і це не просто знайомі, а активні спонсори політсили нардепа.

Як часто буває при публікації декларацій політичних партій, до них виникло чимало питань, і одні з найбільш цікавих виявилися саме до партії «За життя» Вадима Рабиновича.

Журналісти порталу Glavcom з’ясували, що у бажаючих перевірити фінансові звіти партії виникне більш ніж достатньо питань. Так, згідно зі звітом партії, приміщення, за адресою якого зареєстроване «За життя», політичній силі надає Віктор Головко – помічник Вадима Рабиновича як народного депутата, і голова Секретаріату партії «За життя».

Серед транспортних засобів у партії присутня вантажне авто «Урал» 1988 року випуску в ролі такого собі «броньовика Леніна» або агітаційної платформи.

Але найцікавіше, що найбільший внесок у партію за липень – вересень 2017 року – 500 тисяч гривень, зробив якийсь Ростислав Дубовий – 29-річний підприємець і керівник Луганської регіональної організації «За життя». За даними ЗМІ, в період з 2009 по 2013 роки Дубовий отримав три судимості: за вимагання, згвалтування і незаконне зберігання зброї. Однак відразу після Революції Гідності всі три справи були закриті. Журналісти стверджують, що Дубовому не допоміг щасливий випадок, а рука могутнього покровителя – Ігоря Керімова, відомого також як кримінального авторитета Києва 90-х по кличці Татарин.

Більша частина коштів раніше тричі судимого підприємця Дубового – 377 тисяч гривень, пішли на оплату реклами.

За результатами звіту політичних партій за 1 квартал 2018 року Комітет виборців України звернув увагу, що станом на березень 2018 року в центральному апараті партії «За життя» Вадима Рабиновича не працює ні одна людина, що може говорити або про любов членів партії, що віддаються своїй політсилі на громадських засадах, або ж про те, що працівники партії отримують зарплату в конвертах – загалом-то звичайна практика для більшості українських партій.

У травні все той же народний депутат України Сергій Каплін на своїй сторінці у Facebook повідомив, що стосовно Вадима Рабиновича відкрито 5 кримінальних проваджень, у тому числі за заявами самого Капліна про фіктивної продажу землі Рабиновичем і відмиванням грошей.

«Угоду Рабиновича з відмиванням коштів на продаж землі долучили до виробництва, яке розслідує НАБУ по моїм заявам. Дружина Вадима-Давида Рабиновича отримала «гарантійний платіж» від російського бізнесмена [Павла] Фукса – 22 мільйони за землю, яка коштує у 18 разів дешевше! А потім зайняла частину грошей своєму чоловікові – ось і схема легалізації брудних доходів подвійного громадянина. Детективи НАБУ досліджують і ці факти», – написав він.

Словом, черговий спаситель України виглядає скоріше черговим популістом, замішаним у сумнівних схемах, у яких намагається, і небезуспішно, звинуватити інших. От тільки якщо він користується цими семами сьогодні, де гарантія що після перемоги на парламентських чи президентських виборах цей «досвід» не буде застосовуватися в значно більших масштабах.